Історія села Авратин

Історія села АВРАТИН

      Авратин (колишня назва –Гавратин Великий) - село, центр сільської ради.

      Розташоване за 20 км. від районного центру м. Волочиськ. Найближча залізнична станція - Волочиськ за 20 км.

      Площа населеного пункту – 203.8 га.

      Населення  563 особи.

      Кількість дворів - 204.

      День села -  9 травня

      Геральдика   с.  __  затверджена  рішенням сесії Авратинської сільської ради  від _____ №____.

      Існує дві версії походження назви села. Відповідно першої, поселення спочатку на­зивалося Горатин (від "гора огороджена ти­ном"). Після одного з набігів татар воно було повністю знищене. Згодом люди поверну­лись на старе місце. З того часу село стало називатися Обратин. З другої половини XVI ст. назва трансформувавсь у Гавратин Великий, а з початку XIX ст. у всіх офіційних докумен­тах воно вже згадується як Авратин.

       Історик Н.І. Теодорович вважав, що назва населеного пункту походить від особливості географічного розташування: "Село зто расположено на склонах Авратинских гор по обеим берегам притока р. Збруч... Эти горы именуются Авратинскими, или, вернее, Обратинскими (от слова "обратно"), ибо они служат водоразделом двух бассейнов - балтийского и черноморского..."

      Перша встановлена згадка про Авратин належить до 1583 р. Це була власність Стефана Збаразького. З 1585 р. село переходить у власність Сусанни Острозької - дружини во­линського воєводи князя Януша Острозько­го. Воно їй дісталося через її свекра Костян­тина Острозького, київського воєводи, який, купивши Авратин у попереднього власника, подарував його невістці.

      В другій половині XVI ст. - на початку XVII ст. Поділля  і Волинь піддавались постійним   набігам    кримських   татар.    У 1601   р.   Авратин   став  жертвою   одного   з блискавичних набігів татар, що часто – густо організовувались другорядними ханами навіть без відома ханів дому Гіреїв. Напад повторився літом 1602 року. Цим нападам сприяла близькість одного з  трьох головних шляхів, якими татари проникали в Україну. Так званого Чорного або Чорноострівського, який проходив за два кілометри на північ від села. Напад повторився і у 1618році. В черговий раз місто Ожиговець (сучасне село Ожигівці) і навколишні села були спустошені.

      У 1628 р. Авратин був невеликим хутором, в якому нараховувалось лише 4 господарства (дими). Згодом власником поселення, яке належало до Острозької ординації, став Станіслав Любомирський. Посилився кріпос­ний гніт, У 40-х роках XVII ст. кріпаки Авратина, крім панщини (3-4 дні на тиждень), бу­ли змушені платити грошовий чинш та дава­ти натуральні данини, платити подимне (по­даток з двору), поволовщину (податок з худоби), віддавати відумерщину {майно померлих) і одбігщину (майно втікачів). Економічний гніт поєднувався з гнітом національним з бо­ку польської шляхти та духовним - з боку ка­толицької церкви.

      Селяни Авратина приймали активну участь у Національно-визвольній війні  1648 -1657 рр. Одним з активних учасників бойо­вих дій був тростянецький сотник Степан Авратинський (Гавратинський). У лютому 1651 р. він брав участь в обороні містечка Красне на Поділлі. Виніс з поля бою тіло Да­нила Нечая. Був взятий у полон і за наказом польного гетьмана М.Калиновського розстріляний під Мурахвою.

      Восени 1675 р. Авратин в черговий раз був сплюндрований турками і татарами під час їх походу на Поділля і Волинь проти Речі Пос­политої. На цей раз поселення було повністю зруйноване разом з навколишніми селами. Про це повідомляв гетьман Іван Самойлович у своєму листі до російського царя від 6 лис­топада 1675 р.

      Нове, ХV111 ст., принесло зміни у долю Авратина і краю загалом. Десь на початку століття Авратин переходить у власність князів Вишневецьких і належить до так званого Ожиговецького ключа. До смерті у 1744 р. Михайла – Сервація, останнього власника з роду Вишневецьких, до Ожиговецької волості належало 28 сіл. Авратин в тому числі.

      В середині ХV111ст. Авратин і сусідні села часто переходять із рук в руки. Дочка Михайла – Сервація, Анна Вишневецька вийшла заміж за Юзефа Огінського. Діти Огінських Іван та Анна, актом від 4 квітня 1750 року, в м. Вишнівці розділили між собою володіння. Наймолодша дочка Тереза вийшла заміж за Михайла Вільгорського та отримала Ожиговецьку волость, але вже у 1755 -1757рр. Вільгорський продає 16 поселень за 1 153 698 злотих. У 1762 р. ним було продано Ожигівці з  «цілим ключем», до якого належало 22 села і Авратин в тому числі, белзькому воєводі Ігнацію Цетнеру. Той, у свою чергу, в 1764 р. продав лише Ожигівці, Токи, Бендеру, Соболівку, Лонки, Почапинці, Нову Греблю (сучасна Збручівка), Яхнівці Яну-Антону Чарнецькому за 1 млн. злотих. Тут вперше згадуються два села – Токи (колишнє передмістя Ожиговець) і Нова Гребля ( сучасна Збручівка).

      У другій половині XVIII ст. село зростало, збільшувалась кількість населення. З 1759 р. по 1801 р. тут народилось 1213 осіб (померло 493) і у місцевій церкві було зареєстровано 289 шлюбів.

      Соціальний гніт селянства доповнювався національно-релігійними утисками. Рішен­ням Варшавського церковного конгресу (1776 р.) православне населення обкладалося спеціальним податком, так званою харитативою, яка складалася з грошової та натураль­ної частин. Оскільки у  1759 р. в Авратині бу­ла збудована православна церква, в ім'я свя­того Миколая Мирлікійського, то і місцеві жителі сплачували харитативу.

      У 1792 р. на кошти селян збудовано нову дерев'яну церкву в ім'я святого Миколи Мирлікійського Чудотворця.

      Внаслідок поділів Польщі, у 1795 р. Право­бережна Україна була приєднана до Росії. Авратин ввійшов до Базалійського повіту Во­линського намісництва. Селяни Авратина бу­ли звільнені від державних податків, правда, лише на 2 роки, і так і залишилися кріпака­ми.

      За Павла І адміністративний поділ краю мінявся ще кілька разів. З 1804 р. село вхо­дило до Старокостянтинівського повіту Во­линської губернії. У зв'язку із зміною дер­жавних кордонів між Російською та Австрійською імперіями, Авратин надовго став прикордонним селом. На початку XIX ст. село належало Протову Потоцькому.

      Десь у 1820 рр. Авратин перейшов у власність поміщика Ігнатія Лепковського. У цей час поміщики на Правобережній Ук­раїні зосередили в своїх руках близько 70 % землі. Вся вона оброблялася кріпаками. Крім цього, селяни обробляли сад і городи, стерег­ли маєток поміщика, споруджували греблі, копали ставки, перевозили поміщицькі това­ри на ярмарок та ін. У першій половині XIX ст. спостерігається зростаюче майнове розшарування селян. Зокрема в Авратині, 75 господарств поділялися на такі категорії: парові - 6 господарств, поєдинкові - 24 гос­подарства, піші - 27 господарств, халупні -11 господарств, неосідлі - 7 господарств.

      Час від часу село вражали стихійні лиха та епідемії: 1831 р. - голод і холера; у 1848 р. -холера.

      Після невдалого польського повстання 1830-1831 рр. польський громадсько-політич­ний рух на Волині і Поділлі не припинився. У 1836 р. тут було утворене таємне товарист­во "Співдружність польського народу" на чолі з відомим демократом Шимоном Конарським. Одним із активних учасників това­риства був син авратинського поміщика Леонард Лепковський. Ш. Конарський відвіду­вав Л. Лепковського в Авратині по дорозі в Крем'янець. Після розгрому товариства у 1838 р. Ш. Конарський був розстріляний у Вільно, а інші учасники були засуджені до 20-річної каторги. Леонард Лепковський по­мер у київській тюрмі у грудні 1839 р.

      З вересня 1845 р. по січень 1848 р. на Пра­вобережній Україні проводились заходи по інвентарній реформі: впорядковувались нор­ми панщини та повинності селян на користь поміщика. Не дивлячись на те, що поміщики давали підписку про відповідальність за по­рушення інвентарних правил перед військо­вим судом, ці порушення здійснювалися постійно. В листопаді 1851 р. за невиконан­ня панщини авратинський кріпак Михайло Лага був покараний різками і від побоїв по­мер. Справа дійшла до Київського губернато­ра, але була закрита. Земський справник довів, що поміщик інвентарних правил не порушував, а селянин нібито помер від хво­роби.

      У 1851 р. в Авратині було зареєстровано винокурний завод, який належав поміщиці Никодимі Пінінскій.

      Про скасування кріпацтва авратинці дізна­лися від сільського священника. 975 кріпаків Авратина одержали волю, але без землі. Зе­мельні наділи селян після реформи 1861 р. складали: грунтових-тяглих - 10 десятин, напівгрунтових - 5 десятин, городників -(польового наділу немає) 1200 сажнів. Не ма­ючи своєї землі або маючи дуже малі наділи, селяни змушені були йти шукати роботу у міста, або найматися на поденні роботи до місцевої поміщиці.

      Після адміністративної реформи 1864 р. Авратин став волосним центром. До складу Авратинської волості ввійшли села Шибенна, Колісець, Медисівка, Гальчинці, Пальчинці, Ожигівці, Яхнівці, Лонки. У волості скликався волосний сход, в якому брали участь сільські старости, волосні службові особи та виборні від кожних 10 господарств. Для розгляду незначних справ обирався во­лосний суд.

      До 80-х років у селі працювала церковно - приходська школа . Вчителями, як правило, працювали дяки або псаломщики. У 1885 р. місцевим священником Андрієм Дунаєвським в Авратині була відкрита почат­кова школа. Тут навчалися тільки хлопчики. Селяни платили на утримання школи 24 крб. на рік, 44 – доплачувало земство. У восьми школах Авратинської волості працювало 12 вчителів і на їх утримання 385 крб.

      У селі була церковна бібліотека, в якій нараховувалась 61 книга духовного змісту.

      У 1878-1879 рр. через волость прокотилася епідемія ящуру, яка винищила всю худобу. В цей же час в Авратині холера забрала життя 144 жителів. Взагалі, в другій половині XIX ст. смертність у селі була дуже високою.

     У другій половині XIX ст. землями Авратина володіли дворяни Раціборовські, Казимир Спиндовський, а з кінця XIX ст. - графиня Марія Тарновська.

     На кінець Х1Х ст. в Авратині було 155 дворів і 1241 житель, 7 пасік, 50 ткачів, 3 бондарі, 3 кравці,4 теслі,і 3 муляри. В селі працював водяний млин, який був власністю графині Марії Тарновської і вітряк, який належав священнику А. Дунаєвському.

      Події 1905-1907 не обминули село. Постійне невдоволення життям, нестатки, безвихідь становища тільки посилювали соціальну напругу. Безграмотне у своїй більшості селянство легко піддавалось провокаційним чуткам .1 грудня 1905 р. земський справник до­повідав волинському губернатору про те, що серед 15 селян села Авратин розповсюдились чутки про те, що уряд дозволяє громити євреїв. 16-17 листопада в селі було розгром­лено 5 єврейських господарств, знищено майна на суму 136 крб. 45 коп. З містечка Базалії був присланий взвод козаків, який за­арештував керівників погрому Михайла Переймибіду, Кирила Корченюка, Корнія Борка, Олександра Цімовського. Дозволити розвиток, навіть таких лояльних до уряду подій у прикордонному селі, влада не могла.

      Напередодні Першої світової війни, Авратинська волость складалася з восьми сіл, 1667 дворів та 9992 жителів: Авратин -259 дворів,1494 жителя, Нова Гребля – 38 дворів, 238 жителів, Пальчинці -14 дворів,48 жителів, Гальчинці – 198 дворів, 1196 жителів, Шибенна -508 дворів, 2962 жителя, Ожигівці – 245 дворів, 1280 жителів, Яхнівці – 395 дворів, 2178 жителів, Лонки 110 дворів, 596 жителів.

      I9   липня  (1  серпня)   1914  р. державний кордон між Росією і Австро-Угорщиною пе­ретворився на лінію фронту. Авратин, як і навколишні села, надовго став прифронто­вим селом. До російської армії з Авратина було призвано близько 150 осіб. Більше по­ловини з них не повернулися додому. А серед тих, що повернулися, було багато калік, хво­рих,   кілька унтер-офіцерів та георгіївський кавалер Митрофан Поцілуйко.

      Події  української революції 1917 - 1920 років більша, бідніша частина селян Авратина оцінювала з однієї позиції – що Центральна Рада збирається  робити із землею? У  листопаді 1917 р. селянський з'їзд Старокостянтинівського   повіту   прийняв   рішення про те, що всі землі поміщиків і церкви пере­ходять до рук волосних земельних комітетів і стають народним надбанням. Такий комітет в Авратинській волості був створений у цьому ж місяці. В березні 1918 р. авратинці розділи­ли поміщицьку землю по кількості їдців в се­лянському   господарстві.   Було   розділено   і майно поміщицької економії.

      З приходом до влади П. Скоропадського поділену землю почали повертати колишнім власникам. Цей процес вилився у форми ка­ральних експедицій проти селянства. При­сутність австро-німецьких військ тільки по­силювала політичну і соціальну напругу. В кінці травня - на початку червня 1918 р. в Києві відбувся з'їзд селянських депутатів, на якому були делегатами від Авратинської во­лості Артем Бугай, Тихін Пшенишний, Пет­ро Шаховал, Михайло Переймибіда. Вони привезли звістку про підготовку до виступу разом із загальним страйком залізничників. Виступ планувався на середину липня. Сліпий кобзар Іван Шаховал ходив з лірою по селах і, співаючи народні думи і пісні, закликав до боротьби з каральними загонами та австро-німецькими військами.

      Підготовку до виступу в Авратині очолили фронтовики Артем Бугай та Тихін Пшениш­ний.    Озброїтись  допомогли волочиські робітники-залізничники,  які дали 50 гвинтівок і 2 кулемети.

      23 липня 1918 р. загін повітової варти підійшов до Авратина, але повстанці зустріли його вогнем. Начальник повітової варти Вишневський та казначей Яворський були вбиті. Оскільки майже вся повітова варта бу­ла винищена в Авратині, проти селян були кинуті австро-німецькі війська, що розташо­вувались в с. Токи. Сили були нерівні. Ак­тивні учасники виступу були змушені з сім'ями тікати в Кременецький повіт, а село було зайняте урядовими та австрійськими військами.

      26-27 липня на майдан біля церкви було зігнано все село. Були закатовані шомполами Пшенишний Павло, Слободовський Никифір, Шлапак Данило. Село було повністю пограбоване, а потім спалене. Вигоріло 110 дворів. Уцілів лише один кінець - Казиміривка. 50 учасників виступу під конвоєм відправили у  Старокостянтинівську тюрму.

     Селянство, в своїй переважній більшості, не підтримало режиму П. Скоропадського.

     Ще півтора року Авратин і його жителі продовжували залишатись у вирі громадянсь­кої війни. Крапку у цьому становищі поста­вив Ризький мирний договір між більшо­вицькою Росією і Польщею. З 1921 р. село знову стало прикордонним.

     Восени 1920 р. в Авратині було утворено комнезам (голова - Гнат Бушинський, секре­тар - Федір Шаховал). У 1921 р. вже пра­цював волосний комітет по праці (голова - Рабцун, секретар Павло Лебідь), діяла і сільська рада (голова - Васильченко, секре­тар-Баранов). Правда, фактично вся повно­та влади належала начальнику прикордонної застави.

      Економічне відродження села почалося із впровадженням політики НЕПу. Пожвави­лась господарська діяльність, зростала купівельна спроможність селян. У 1921 р. в Авратині розпочало роботу волосне сільське споживче товариство (голова - Я.І. Линюк, бухгалтер - Ю.А. Гандзюк).

      У січні 1922 р. авратинці прийняли дітей голодуючого Поволжя.

      Протягом НЕПу ВКП(б) через КП(б)У проводила цілеспрямовану політику на пере­несення податкового тиску на господарства фермерського типу. З року в рік дедалі біль­ша частина незаможних господарств звільня­лась від сплати податків. Головний податко­вий тягар несли на собі так звані зразково-показові господарства. Такими в Авра­тинській волості були господарства Штанька, Вербицького, Поцілуйка та ін. На той час вони одержу­вали з кожного гектара по 32 ц зернових, розводили високопродуктивну худобу, виро­щували високі врожаї цукрових буряків. У 1929 р. ці господарства стали "куркульськи­ми", а їхні господарі - "ворогами народу".

      Політика лікнепу та українізації також пройшла через Авратин. У 1921 р. на тери­торії Авратинської сільської ради працювали початкові школи в Авратині, Високій Греблі та Пальчинцях. А в 1924 р. була відкрита польська початкова школа. У школах Авра­тинської волості на грудень 1921 р. працюва­ло 11 вчителів: Р.О. Гранатир, К.П. Полощук, Л.К. Хришанівська, С.Ю. Сураткевич, В.М. Шиманський, П.П. Яцишин, Х.С. Мосендз, О.М. Шиманська, П.М. Лебідь, О.П. Яцишина, Г.А. Іскра.

      Перший колгосп в Авратині був організо­ваний восени 1929 р. і дістав назву ім. Сталіна. Весною 1930 р. організовано ще один - ім. Ворошилова. В цей же час були організовані колгоспи у Новій Греблі (до 1929 р.- Висока   Гребля)- ім. Леніна  і Пальчинцях – ім. Дзержинського.

      Статус прикордонного села врятував Авра­тин від Голодомору 1932-1933 рр. Люди голо­дували, але смертності від голоду не було. Проте репресії проводились двома хвилями -у 1930-1932 рр. та у 1937-1938 рр. За 1930 - 1941 рр. по Авратинській сільській раді було репресовано більше 60 громадян. Серед них Федір Пилипович Кармелюк, комбриг авіації - проходив у справі "змови військових", за­суджений до розстрілу разом із Тухачевським. В 2008 році  в Авратині в пам’ять жертв голодомору та політичних репресій збудовано пам’ятний знак.

      Місцевий священник Гриневицький був репресований лише за те, що його дочка бу­ла замужем у Польщі. Церкву спочатку пе­ретворили у склад для колгоспного ремаренту, пізніше - у сільський клуб. У 1935 р. її розібрали. Матеріал з церкви використали на будівництво школи, яке фінансувалося дер­жавою, але школу будувало все село. Викон­робом будівництва був колгоспний майстер-умілець Гудзера Павло. У 1937 р. школа по­чала діяти як семирічка.

      В другій половині 1930-х років зросли вро­жаї, поліпшувався економічний стан колго­спників. У 1937 р. в колгоспі ім. Сталіна зібрали 17 тис. ц. валового збору зерна.

     З перших днів Великої Вітчизняної війни село стало прифронтовим. На початку липня 1941р. Авратин,  як і  навколишні села по Збручу,   був   окупований   гітлерівцями.   До війни в Авратині жило 4 єврейські сім'ї. Всі вони були знищені німецькими окупантами. Молоду  дівчину,   Хаю   Поляк,   врятували сусіди, а два чоловіки врятувались, бо були призвані на фронт.

     Колгоспи були розпущені, а майно, земля, худоба    роздані    колгоспникам.    Навесні 1942  р. усіх селян знову зігнали в колгосп. Починаючи з І942 р. на примусові роботи до Німеччини з Авратинської сільської ради було забрано близько 90 осіб, переважно мо­лодь. Семеро з них загинуло на чужині. Два громадяни (В.М. Бугай та С.М. Шлапак) ви­падково потрапили в облаву зондеркоманди і були спалені як заручники в с. Свинна Теофіпольського району.

     6 березня 1944 р. Авратин і навколишні се­ла були визволені частинами Уральського добровольчого танкового корпусу.

     179 жителів сіл Авратин, Збручівка, Пальчинці  не повернулися з фронтів, їхні імена викарбовано на обеліску в центрі Авратина. За участь у воєнних діях 120 осіб нагороджені орденами і медалями. Серед них полковник авіації В.М. Воронюк, який особисто збив 16 літаків ворога і був нагороджений 4 орденами Бойо­вого Червоного прапора.

     Піднімати господарство з руїн довелося жінкам, дітям, пристарілим та фронтовикам. Допомагали фронту. Восени 1944 р. авра­тинці прийняли участь у зборі коштів на тан­кову колону "Радянське Поділля".

     Після Вітчизняної війни в 1945 році Авратинська школа була реорганізована в загальноосвітню середню, склався міцний високопрофесійний педагогічний  колектив, традиції якого підтримуються уже більше 67 років. Очолювали колективи директори  Котик М. К., Карпоніс О. М., Стецюк П. О., Тарнопольський О. І., Петрук О. І., Чекирда Г. І. , Харченко В. І., В., Берека В.Є Сторожук Н. В. З 2002 року директором  школи  –  Пасєка Г. Ф.

      В Авратинській ЗОШ І – ІІІ ст. одержали середню освіту  1533 випускники, 41 з них – медалісти.

      У 1947 р. Авратину довелось пережити го­лод. На цей раз врятували жителів села кол­госпні ями із замерзлою у 1940 р. картоплею. Через 7 років про них згадали, знайшли і з'їли все до крихти. Люди рятувалися і за­робітками у селах за Збручем в Тернопільські області.

      В той же час прийнятий ще у 1939 р. закон про сільськогосподарський податок набував все більш жорстких норм. Оподатковувались кожна тварина, плодове дерево. Податок стя­гувався зі всіх сільськогосподарських куль­тур, що вирощувались на присадибних ділян­ках селян. Колгоспники вирубали всі сади в селі. За свою працю колгоспники одер­жували символічну плату і жили переважно за рахунок своїх присадибних ділянок.

      В 1950 році в наслідок укрупнення кол­госпів 4 колгоспи Авратинської сільської ра­ди були об'єднані в один – ім. Сталіна, а з 1956 року перейменований в "Перше травня". Нова Гребля і Пальчинці стали бригадними селами.

      З початком хрущовської "відлиги", зни­зився податковий тиск на село, зросла за­робітна плата колгоспників, почав зростати життєвий рівень селян. З 1959 р. почалася розбудова села. Хати будувались глинобитні методом толоки. До 1965 р. Авратин перебу­дувався більше як на половину.

      В повоєнні роки колгоспи Авратина очолювали: Шаховал С. Г., Ярославцев, Свистак П.М., Сирота І.Є, Лебідь Г. М. ,Олійник О. В.

      Найбільших успіхів місцеве господарство «Перше Травня» досягло у 70- 80 х , роках за голови правління колгоспу Фелендюка В.П. Саме тоді в селі було збудовано Будинок культури, будинок для працівників соціальної сфери, сільську лікарську амбулаторію, культурне пасовище з літнім табором, повністю модернізовано колгоспні ферми, тощо.

      За досягнення у праці багато авратинців нагороджено урядовими нагородами СРСР. Серед них агроном колгоспу Зінчук В.Т. – орденом Трудової Слави 11 і 111 ступеня, механізатори Кучерук Ф.Я., Юхимчук О. М. – орденами Знак Пошани, шофер Петрук В.М. –орденом Трудової Слави 111 ступеня.

      З середини  90 – х років почався спад сільськогосподарського виробництва на території сільської ради, знизились урожаї зернових та технічних культур. Практично перестало існувати тваринництво місцевого господарства.

      В 1998 році проведено розпайовання земель колишнього колгоспу «Перше травня». 545 жителів  територіальної громади одержали акти на право власності земельної частки (паю).та сертифікати на право власності майна колективного господарства.

      З 2007  року землі запасу сільської ради та земельні часки (паї) жителів сіл орендує дочірне підприємство  «Волочиськ – агро»., створивши в Авратині виробничий підрозділ «Авратин - агро» в якому працює 65 осіб.. За рахунок високих технологій виросло виробництво сільськогосподарської продукції.   Керує виробничим підрозділом «Авратин - агро » директор Гранатир. В Г.

      У 1959 р. село було електрифіковане, почав працювати сільський радіовузол, книжковий фонд сільської бібліотеки постійно поповню­вався новими книгами, з 1967 р. село почало дивитись телепередачі.

      З 1967 року по даний час при сільському клубі , а з 1980 року будинку культури функціонує фольклорний колектив «Авратинські вечорниці », який на протязі своєї діяльності був учасником телефестивалю «Сонячні кларнети», обласних фестивалів «Подільське намисто», «Подільські візерунки», «Надзбручанські барви», тощо.

      За вагомий   внесок у розвиток культури українського народу, високий художній рівень та виконавську майстерність , за пропаганду української народної творчості фольклорному колективу " Авратинські вечорниці " у 2000 році присвоєно звання "Народний аматорський  "

      Засновник колективу Дячишин Г. І. з 1990 року колективом керує Воловський А.Г.

      В 1979 році в с. Авратин почала працювати сільська лікарська амбулаторія, яка обслуговує населення Авратинської, Ожигівської та Щаснівської сільських рад. Очолює колектив амбулаторії – головний лікар Черняк Г. В.

      В Авратині функціонують дитячий садок «Сонечко» ( вихователь Штанькевич С. П.), поштове відділення ( завідуюча Малопевна Л. В.), сільська бібліотека ( з 1983 року бібліотекарем працює Чорний І. А.).

     У 2002 р. в Авратині, на кошти села, збудовано нову церк­ву в ім'я святого Миколая Мирлікійського, а у червні 2010 р. село на власні кошти закінчило газифікацію.

     Місцеве самоврядування в селах Авратині, Збручівці, Пальчинцях включає в себе територіальну громаду даних сіл, Авратинську сільську раду, виконавчий комітет ради. В повоєнні роки сільську раду очолювали голови: Гаврилюк І. А., Мисик М., Заєць Д. М., Корчинюк В. Л.,Безушко М. В., Смолій А. Й., Пасєка Г. Ф., Теслюк А. В., Гранатир В. Г.. Секретарями ради працювали: Гудзера О. Д., Лебідь Ф., Чорна Ю . В., Дячишина Г. С.  Іванова Г. І. З 2002 року сільський голова – Кучерявий В. О., секретар ради з січня 2011року  Миколюк Н. А.

     Серед уродженців села віце-прем'єр уряду В. Пустовойтенка (1997-1999 рр.), доктор історичних наук, академік, директор інституту історії НАН України В.А. Смолій, викладачі Кам'янець-Подільсь­кого  університету кандидат філологічних наук, доцент П.Є. Ткачук, Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка – доцент З.А. Гудзера, головний редактор ВО «Промінь» Київської кіностудії ім. Довженка. О.П. Кучерявий.

      Збручівка – ( Висока Гребля, Нова Гребля) село, входить до складу Авратинської сільської ради.

      Розташоване за 4 км від с. Авратина.

      Площа населеного пункту  - 30.7 га.

      Населення -  41 особа.

      Кількість дворів -22.

      День села – 9 травня.

      Перша згадка про с. Виска Гребля з 1929 року - Нова Гребля ( сучасна Збручівка ) відноситься до початку ХVІІ століття. Назва, скоріше всього, походить від греблі, яка з’єднала обидва береги Збруча і залишки якої збереглися до сьогоднішніх днів.

     Напередодні Першої світової війни, в с.Збручівка нараховувалось 38 дворів в яких проживало 238 жителів і  входила до Авратинської волості.

     У 1921 р. на тери­торії с. Збручівка відкрилась початкова школа, яка працювала до кінця сімдесятих років ХХ століття. З 1921 року входить до Авратинської сільської ради.

     З 1930 року на території села було організовано колгосп ім. Леніна. Після об’єднання в 1950 році колгоспів Авратинської сільської ради, с. Збручівка стає бригадним селом.

     Сталінські репресії не минули Збручівку. 14 жителів було репресовано в період з 1930 по 1941рік . 9 жителів не повернулись в село.

     Велика Вітчизняна війна забрала життя 12 жителів Збручівки.

     В 2010 році  проведено газифікацію в Збручівці за кошти населення  і з  допомогою районного бюджету.

 

Прізвище автора матеріалу:старший вчитель,вчитель історії Авратинської ЗОШ 1-111ст. Пасєка Григорій Федотович.